У Китаї заняття чайництвом було зафіксовано понад 4 тисячі років тому, в регіоні культури Ба-Шу, а потім поширилися на схід і південь країни, і врешті-решт розведення чаю стало популярним по всьому Китаю. Далі – за часів династії Тан – чай потрапив до Японії та Кореї, а після XVI ст. прийшов на захід. Можна сміливо сказати, що чайна промисловість і культура поширювалися у двох напрямах: спочатку у всьому Китаю, а далі – поза його межами.

## ☯Становлення чайної культури☯

Китайська чайна справа зародилася на півдні Китаю. Колискою розведення та споживання чаю визнано регіон культури Ба-Шу (південно-західна частина Китаю). Вона існувала з епохи Чуньцю до епохи династії Східна Хань. Що означає, що пов’язані з чаєм звичаї та традиції почали формуватися на південному заході Китаю.
Знаменитий учений-енциклопедист Гу Яньу, який жив наприкінці правління династії Мін, писав у своїй книзі «Історичні хроніки», що в Китаї чаювання почало поширюватися після того, як імператор Цінь Шихуан-ді приєднав регіон Ба-Шу. Багато фахівців погоджуються з цією думкою. Письмові пам’ятники та результати наукових досліджень дають можливість простежити історію чаю в регіоні Ба-Шу, починаючи з епохи Чжаньго (475-221 рр. до н.е.).
Тоді це був регіон великого виробництва чаю, і оброблений сухий став однією з видів податі.
Після того, як імператор Цінь Шихуан-ді в 221 р. до н.е. об’єднав Китай, вирощування чаю та культура чаювання стали поширюватися в центральних районах Південного Китаю.
У давнину чай називали по-різному. Але в епоху правління танського імператора Сюань-Цзуна (712-756 рр.) чай отримав єдину офіційну назву.
Перша письмова фіксація регіону Ба-Шу як ареалу чайництва з’явилася лише за правління десятого імператора династії Західна Хань Лю Ао (Сяо-Чен-ді, 51-7 рр. до н.е.). На той час столиця сучасної провінції Сичуань – місто Ченду – стала не лише центром споживання чаю в Китаї, а й першим розподільним торговим центром країни, початком шляху численних чайних караванів.

## ☯Вкорінення культури чаю в Піднебесній☯

Регіон Ба-Шу залишався великим центром створення та вдосконалення чайних технологій не тільки ще до приходу до влади династії Цинь, а й вже за самий часів династії Цинь і Хань і навіть династії Західна Цзінь (265-316 рр.).
Середня течія річки Янцзи або центр Південного Китаю стали районом чайництва в епоху Троєцарства та епоху правління династії Цзінь (265-420 рр.).
Після об’єднання Китаю Цинь Шихуан-ді розведення та обробка чаю почали поширюватися на схід та південь країни. Наприклад, у назві повіту Чалін провінції Хунань міститься склад-ієрогліф (тобто морфема) «Ча» зі значенням «чай». Чалін – повіт на кордоні провінцій Цзянсі та Гуандун – за часів династії Західна Хань славився виробництвом чаю. У ті часи його почали вирощувати у Цзянсі та Гуандуні.
В епоху Троєцарства та за часів правління династії Західна Цзінь (265-316 рр.) чайництво прийшло вже не лише в Хунань, а й у Хубей. Крім того, завдяки хорошим географічним умовам на зміну Ба-Шу висунулися райони середньої течії Янцзи та Центрального Китаю, які згодом відіграли важливу роль у поширенні чайної культури.
Розвиток чайної справи з часом бурхливо розгорнувся в нижній течії річки Янцзи та прибережних районах Південно-Східного Китаю (епоха династії Східна Цзінь та період правління Південних династій, 317-420 рр. та 420-479 рр. відповідно).
За правління династії Західна Цзінь багато високопосадовців і знатних людей переїхали з півночі Китаю на південь, і місто Цзянькан (совр. Нанкін) стало політичним центром півдня Китаю. У цей період на півдні, особливо в районах вздовж південного берега нижньої течії Янцзи, швидко розвивалася культура чаювання, пропагована вищими верствами суспільства.
Це сприяло поширенню чаю на південний схід і далі в прибережні райони, наприклад Веньчжоу та Нінбо. Виникла тенденція переміщення центрів чайного виробництва на схід. Райони середньої та нижньої течії Янцзи стають центрами китайського чайництва та розвитку чайних технологій (епоха династії Тан, 618-907 рр.).
В епоху правління Південних і Північних династій виробництво чаю та традиції чаювання вже не були чимось незвичайним, проте на півночі країни ще мало хто пив чай як повсякденний напій.
Після закінчення середнього періоду правління династії Тан до чаювання пристрастилися етноси, які компактно проживали в районах Центрального і Північно-Західного Китаю.
Виробництво чаю на півдні на той час вже процвітало, особливо у правобережних районах Янцзи та правобережних районах річки Хуайхе. Тоді ж стали зростати обсяги виробництва чаю в районах середньої та нижньої течії Янцзи; почали бурхливо розвиватись технологія виготовлення чаю. Чай «Цзисуньча» (Чай Фіолетових Зростків) виробляли у місті Хучжоу провінції Чжецзян, а чай «Янсяньча» (Чай Янсянь) виробляли у місті Ісін провінції Цзянсу. Ці сорти уславилися як значні статті чайного податку.

## ☯Ренесанс чаю в епоху Сун та Тан☯

Виготовлення чаю як податку сприяло подальшому розвитку чайництва та появі досконаліших технологій виготовлення виробництва не тільки в цьому регіоні, але й у всьому Китаї. Згідно з історичними записами, на околицях міста Цимень провінції Аньхой вирощуванням чаю та чайною справою займалися вже 70% місцевого населення. При династії Тан у сьогоднішніх районах північного сходу провінції Цзянсі, на заході провінції Чжецзян та півдні провінції Аньхой чайна індустрія набула період особливо бурхливого розвитку.
Географія китайського чайництва була вже в ті часи настільки ж великою, як і в наші дні. З тексту «Чайного канону» та інших письмових історичних пам’яток часів правління династії Тан випливає, що тоді виготовлення чаю вже поширилося на провінції Сичуань, Шеньсі, Хубей, Юньнань, Гуансі, Гуйчжоу, Хунань, Гуандун, Фуцзянь, Цзянсі, Цзянсу, Аньхой, Хенань.
Центром чайної промисловості стає Південний Китай (епоха династії Сун, 960-1 279 рр.). З початку епохи П’яти Династій і потім, за часів Сун, у Китаї відбулися значні кліматичні зміни. Зрозуміло, на півдні чайництво розвивалося краще, ніж у північних районах країни. За династії Сун південні райони країни поступово стали основним місцем розведення чаю, конкуруючи з районами середньої та нижньої течії річки Янцзи.
Так, у період правління Тай-Цзуна (976-997 рр.), другого імператора Сунської династії, на зміну імператорському чаю «Цзисуньча» (виробництво Хучжоу, провінція Чжецзян) прийшов чай «Цзяньаньча», який вирощували в провінції Фуцзянь. Чайна справа пожвавилася і почала вдосконалюватися вже в південній частині Фуцзяні (за часів династії Тан фуцзяньське чайництво ще не набуло належного розвитку).
Через зміну клімату в регіоні правобережжя Янцзи чайні кущі давали пагони досить пізно, і на зміну чаю «Цинмінча», що поставляється до імператорського двору перед святом «Цинмінь» (свято Чистого Світла; припадає на 4, 5 або 6 квітня), прийшов «Цзяньаньча (Цзяньаньський чай). Адже в провінції Фуцзянь погода ранньою весною вже була теплою, і чайне листя розпускалося рано. До того ж місто Цзяньань відстояло від столиці – міста Кайфен всього на 1500 км, що дозволяло швидко доставити свіжу продукцію першого весняного – найранішого та найдорожчого – врожаю до імператорського двору.
«Цзяньаньча» виготовляли особливо ретельно; Найбільше прославився імператорський чай «Туаньча», що також виготовляється в Цзяньані. Чайництво розвивалося і півдні Фуцзяні, і півночі провінції Гуандун.
Після династій Мін та Цін зміни в географії чайництва практично не відбувалися, розвивалися лише способи обробки чаю та попит на той чи інший сорт.