«Коли нефритова чаша наповнена чаєм, тоді життя людини справді подібне до весни».
У китайській чайній культурі є відомий вислів «Ча Ши» – «мудрець/людина чаю». Таку метафору «людина чаю» можна використовувати у двох значеннях.
По-перше, так говорять про людину, яка обізнана в чаї і особливо в чайній культурі та філософії Ча Дао.
По-друге, це також майстер, хто збирає чи робить . Однак метафору «чайна людина» варто осмислювати ширше і фундаментальніше.

## ☯Шлях чаю – гармонія та баланс ☯

Чи треба зводити щоденне чаювання у філософську категорію особливої культури та шляху – на це є різні точки зору. То якщо людина любить і цінує чай, чи можна її вважати Ча Ши – чайною людиною, нехай вона й не усвідомила вишуканих глибин чайного шляху, культури та філософії?
Але якщо ви стали такою чайною людиною, хіба це гарантує, що ваше духовне та повсякденне життя саме собою, стане сповненим безтурботної гармонії та щастя? Це, звичайно, риторичне питання. Безсумнівно, й у житті, й у мистецтві необхідно дотримуватися рівноваги і серединного шляху, зокрема і тоді, коли це стосується Шляху Чаю (Ча Дао). Якщо втратити баланс і гармонію, мистецтво неминуче обернеться профанацією і принесе розчарування. У чайних провінціях Китаю часто можна почути повчальні і на перший погляд фантастичні історії: як колись одна багата людина, пристрастившись до чаю, пустила життя під укіс, розорила хату, продала дружину і стала жебракувати, загалом, доля її стала дуже сумною.

## ☯ Чайна церемонія багатого з бідняком ☯

Виявляється, ці оповідання – не казки, а цілком навіть реальні історії. Так, у «Обителі вільних почуттів» наведено розповідь про багатого купця з Фуцзяні, який дуже любив чай. Одного разу до його дверей прийшов жебрак і сказав:
— Чув, що ви майстер у чайному мистецтві й пізнали Гун Фу. Чи не удостоїте мене чашкою чаю?
Багач зацікавила історією гостя, що ж його довело до такого життя.
— Раніше у мене були гроші, — відповів бідняк, — але я любив чай і пропив усі свої статки. Тепер прошу милостиню і цим добуваю собі їжу.
Багач наказав заварити гарного чаю та пригостити жебрака. Той випив повільно, як напій небожителів, і промовив:
— Смак непоганий, але недостатньо багатогранний та глибокий. Причина того, чому чай не розкрив до кінця свій смак в тому, що чайник занадто новий. У мене є один ісинський чайник, раніше я часто ним користувався. Я всюди ношу його із собою. І краще помру від холоду та голоду, ніж розлучуся з ним.
Багач попросив подивитися на такий неабиякий предмет. Перед його зором з’явився дивовижний теракотовий чайник. Таких він раніше не бачив. Від численних заварювань він набув кольору, подібного до полірованої міді. Коли багатій відкрив кришку, то відчув чудовий легкий аромат.
Принесли новий чай і заварили у ньому. Напій виявився із тонким насиченим смаком, зовсім не таким, як зазвичай пив купець раніше. Багатію так сподобався чайник, що він зрозумів, що не може тепер з ним розлучитися. І сказав, що хоче його купити. Але бідняк відповів:
— Я не можу продати його. Цей чайник коштує три тисячі лянів. Я продам вам половину, щоб влаштувати життя моєї дружини та дітей. Друга половина нехай належить мені, але зберігатиметься у вас. Я часто відвідуватиму вас і питиму разом з вами чай із цього чайника.
Багач погодився та віддав йому півтори тисячі лянів. Бідняк зі сріблом повернувся додому. Після цього він щодня приходив до багатія. Вони заварювали чай та пили його разом, як старі друзі.
Любителі чаю знають і розуміють, наскільки цінний і важливий добрий чайник, в якому можна заварювати дивовижний чай. Ціна хорошого ісинського чайника, як і, власне, якісного чаю, досить висока, але ті, хто любить чай, не поскупляться нічим заради кращого. І якщо така людина ще й колекціонує знамениті чайники, то промотати багатство їй легко. Але в цій історії кінець радісний – чай дав початок дружбі, а дружина і діти бідняка в результаті виявилися забезпеченими.

## ☯Чайний Деміург☯

В іншому оповіданні жінці не так пощастило. Один чиновник добре знався на чаї, і одного разу до його будинку прийшов жебрак із проханням почастувати його чашкою гарячого напою. Слуга підніс йому чашку грубого чаю, щоб жебрак вгамував спрагу і пішов швидше. Хто б міг подумати, що той, тільки-но глянувши на вміст чашки, скаже:
— Такий чай пити неможливо.
Господарю стало цікаво. Він сам заварив інший чай і звелів подати жебраку. Той зробив ковток і сказав:
— Це гарний чай, але шкода, що заварили його невміло.
Господар вразився і велів заварити чай однієї особливо досвідченої в цій справі служниці. Жебракові знову піднесли чашку. Він спробував, і з його очей потекли сльози. Господар спитав, чому він плаче. Той розповів:
— Я родом із багатої сім’ї. Моя дружина заварювала чай особливо майстерно. Потім я розтратив заради чаю весь свій стан і продав улюблену дружину на служіння багатій людині. Цей чай нагадав мені про її майстерність.
Багач одразу пішов на задню половину будинку і спитав у служниці, як звали її колишнього чоловіка. Так, це виявився той самий бідняк. Хазяїн вважав незручним викривати його і спокійно дивився, як той іде геть.
Найбільше співчуття викликає ця служниця. Вона побачила, що прийшов колишній чоловік, але не мала надії возз’єднатися з ним, адже він став жебраком. Вона не могла повернутись до нормального життя. Хто знає, скільки болю та відчаю було в її серці, коли чоловік йшов?
Той, хто настільки далеко зайшов у любові до чаю, вже не чайна людина, а чайний деміург. Людині важливо зберігати розум і баланс, залишатися чайним мудрецем, а не егоїстичним чайним маргіналом.

## ☯ Чайний Монах☯

У Китаї є ще одна повчальна історія про те, як люди йшли просити милостиню заради чаю. Її герой – мандрівний буддійський чернець. У Ханчжоу жив один торговець чаєм на прізвище Цянь. На свій ювілей він влаштував урочистий обід із багатим частуванням та роздав багато грошей біднякам.
Раптом на порозі з’явився старий чернець і почав просити милостині. Подарунків та грошей він не приймав, але заявляв, що хоче чаю. Торговець наказав подати йому прохання. Монах прийняв чашку та понюхав вміст. Він сказав, що чай поганий, і вихлюпнув його на землю.
Коли йому подали високосортний напій, але чернець знову сказав те саме і знову його вилив. Цяню це видалося дуже дивним. Він велів піднести ченцю найрідкісніший і найдорожчий чай.
Монах випив чай і визнав:
— Ось це вже можна вважати добрим чаєм.
Цянь здивувався ще більше, запросив ченця до будинку, посадив і попросив повчання у чайній майстерності. Той дістав з мішечка маленький пакунок, узяв дрібку і заварив. Солодкий аромат наповнив повітря. Це був чай найвищої якості.
Звідки взявся цей чернець та його чай, історія так і не розповідає. Так, мандрівний аскет був знавцем у приготуванні та дегустації.
Але для прилучення до потаємних таємниць чаю необхідна чиста неупереджена душа: мудрість і природне смирення виявляється в тому, що і добрий, і середній за якістю чай потрібно спокійно й безпристрасно приймати. Тим більше, що жменя чаю – це чудова есенція неба та землі, принесена нам трудовими руками сільських дівчат, майстрів. Кожен листок, кожна брунька дається нелегко. Не хочеш — не пий, але навіщо марнувати дари природи та виплескувати на землю?
Така зарозуміла людина набагато менше гідна поваги, ніж невибагливі селяни, які просто насолоджуються гірким і терпким чаєм з великих порцелянових чашок! Їм не судилося спробувати гарного чаю, але вони шанобливо бережуть природні дари – чай та воду. Може, вони й не чайні люди у «високому» значенні, але дуже близькі до них.